Прийшла осінь і наповнила усе своїм існуванням. Вже від неї нікуди не сховатися. На дворі стає холодно і треба вдягатися тепліше. Шукати прихистку для того, щоб втримати те тепло, яке в нас триває.
Осінь приходить з якимось сумом. Руки робочих опускаються. Хочеться додому, сховатися від цих наступів холоду. А серце поволі починає шукати того хто міг би зігріти його у люту зиму. Воно розглядається туди і сюди і намагається розгледіти тих, хто поруч. Розум будує стратегію на майбутнє.
Я завжди любив осінь. Вона, приносячи смуток, звертає мої думки до Нього. Саме в цей період любив творити Олександр Пушкін. Саме осінь, золота осінь, була період для його праці як письменника.
Що я в цю осінь збираюся робити? Я дивлюся на неї і мені будь за що хочеться щоб вона була зі мною. Просто бачити її поруч і мати змогу перебувати поряд з нею. Це саме перше моє прагнення.
Я зовсім не думаю про якісь великі плани. Я знаю, як осінь тисне на розум. Вона, даючи якусь мрійливу надію невідомо на що, позбавляє розум надійно думати і щось планувати. Тому я розуміючи це зовсім не збираюся починати якісь великі роботи. Мені просто хочеться перетривати цей період. Зберегти у собі краплю тепла для того, щоб ожити на весні.
І зараз в цей час я з такою прихільністю і сподіванням думати про Тебе. Мені здається. Що лише Ти спроможен втримати від застигання мою кров. Лише Ти може не дати обману себе цими лихими сподіванням осені. Тобі я довіряюся. Я також хочу захисти усіх, які будуть зі мною.
Я знаю нас чекають нелегкі часи. Прийдуть спокуси і буде здаватися, що єдиним варіантом буде покинути боротьбу для того, щоб зберегти себе. Мало хто вистоїть. І багато буде тих, хто зламається і покине зброю. Мені ж лише залишається молитися і сподіватися. Прагнути справедливості і думати про інших. Щоб не дати звести своє серце.
О, серце, ти таке зрадливе! Невже ти нікого не любиш? І ладне на все, щоб залишитися при житті. Як з тобою жити? Куди з тобою прагнути на великі мрії та сподівання? Тому я стаю на коліна і прошу Його, щоб Він зберіг мене. Я вірю в Його силу. Я сподіваюся на Нього.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Иду за Ним - Светлана Курилова В бурях, сметениях и душевной панике так нужна Его поддержка, Его покой и осознание Его бесконечной любви
Поэзия : Маленький Иуда - Вадим Сафонов Размышляя над предпасхальными событиями не мог не пройти мимо темы человеческого малодушия. От Иоанна 13гл. \"Перед праздником Пасхи Иисус, зная, что пришел час Его перейти от мира сего к Отцу, явил делом, что, возлюбив Своих сущих в мире, до конца возлюбил их\". И эта любовь вылилась в то, что \"начал умывать ноги ученикам и оттирать полотенцем\". Интересно, что Иуда формально оставался еще учеником, и ему Иисус тоже мыл ноги, зная что в его сердце и что он скоро сделает. Тем не менее, он не остановил его. Он не останавливает и нас, когда мы размениваем вечное на временное, оцениваем любовь в монетах, малодушествуем и оправдываем свои слабости и тд и тп. Поэтому поводу родилось
