Когда боль твоих ран не узнает другой,
Когда нож под ребро и на горло ногой;
Когда, вдруг, на пути появился обрыв,
Когда ловят тебя, все ходы перекрыв;
Когда хлеба кусок – это счастье твоё,
Когда жизнь коротка, как иглы остриё;
Когда зло и добро растворились в ветрах –
Тогда всё хорошо – ты живой, ты - не прах
Но когда на тебя косо друг поглядит
И Отцова слеза тяжела как гранит;
Когда, сделав свой шаг, ты не взвесил его
И несёт тебя жизнь по безбрежной кривой…
Когда ты как шакал – и одним, и другим –
Из болотной грязи хочешь вылезть сухим;
Когда совесть и честь кинул в дальних краях,
И Христом пренебрёг – ты мертвец, но не прах!
А когда ты в беде верить в жизнь перестал
И разбил всех надежд потускневший кристалл;
Когда то, чем ты жил, надоело тебе
И ты видишь врага в своей жалкой судьбе;
Когда в сердце твоём нет ни зла, ни добра
И дешёвые мысли гуляют с утра...
- Твой светильник погас, перед будущим страх
И ты сам на себя говоришь: «Жалкий прах…»
11.10.2000г. Скромуль Владимир.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
