З ким поділюся болем і журбою?
З Тобою.
З ким поділюсь пекучою сльозою?
З Тобою.
З одним Тобою розділю усе,
Що біль глибокий і печаль несе.
Що тисне серце й не дає спокою —
Розділиш тільки Ти зі мною.
І більш ніхто.
Ніхто не відізветься...
Кому потрібен біль чужого серця?
Всі люди немічні, у болях і жалях,
Самі віддати раді сум і страх.
І довго-довго смуток свій тяжкий
Ховають в шкаралущу сліз і мрій,
І кожен з них щодень, щоніч зоріє —
Коли ж то прийде той, хто зрозуміє!
А Ти, мій Господи, на всі мої жалі
Кладеш дрібок цілющої землі,
Що відкривала очі невидющим, —
І світ з'являється стобарвним і сліпучим.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Маленький Иуда - Вадим Сафонов Размышляя над предпасхальными событиями не мог не пройти мимо темы человеческого малодушия. От Иоанна 13гл. \"Перед праздником Пасхи Иисус, зная, что пришел час Его перейти от мира сего к Отцу, явил делом, что, возлюбив Своих сущих в мире, до конца возлюбил их\". И эта любовь вылилась в то, что \"начал умывать ноги ученикам и оттирать полотенцем\". Интересно, что Иуда формально оставался еще учеником, и ему Иисус тоже мыл ноги, зная что в его сердце и что он скоро сделает. Тем не менее, он не остановил его. Он не останавливает и нас, когда мы размениваем вечное на временное, оцениваем любовь в монетах, малодушествуем и оправдываем свои слабости и тд и тп. Поэтому поводу родилось
